Слід зауважити, що вартість і трудомісткість зведення фундаменту досить висока і складає 15—25 % цих пока­зників по всьому будинку, а виправлення помилок, допущених при його пристрої, часто перевищує первинні витрати. Щоб уникнути переробок при закладці фундаментів, потрібно мати деякі відомості про грунти підстав, тобто про грунти, лежа­чих під підошвою фундаментів.

Індивідуальні житлові будинки мають порівняно невеликі розміри і вагу, яку можуть сприймати всі грунти, за винятком ілів і торф’яників. Тому їх можна будувати без проведення спеціальних геологічних досліджень, самотійно обстеживши грунт в межах будівельного майданчика.

Для цього відривають пробний колодязь — шурф розміром 0,8 X 0,8 і завглибшки 2,0—2,5 м.

Зазвичай верхнім шаром є рослинний грунт. Його товщина в різних районах різна — від 0,1 до 1,0 м і більш. Рослинний грунт легко взнати, оскільки він темніший, ніж нижні грунти. У нім багато рослинних залишків, які гниють. Цей грунт необхідно зняти під всім будинком, оскільки він нерівномірно ущільнюється, що може привести до деформації будівлі. Нижче рослинного залягає природний грунт, на який може спиратися фундамент.

Якщо це гравелисті, крупні і середні піски, то вони служитимуть надійною підставою будинків. У таких грунтах можна закладати фундамент на мінімальну глибину — 0,5 м.

При використанні як підстави дрібних пісків слід враховувати рівень грунтових вод. Не можна допускати насичення дрібних пісків водою, оскільки від цього знижується їх здатність, що несе. Такий же недолік мають і глинисті грунти, до яких відносяться глини, суглинки. На території зустрічаються також суглинки. При малій вологості вони здатні витримувати великі навантаження, а при насиченні водою можуть ущільнюватися навіть під впливом власної ваги — просідати. Їх легко відрізнити. Грудка лесовидного суглинку, опущена у воду, на відміну від звичайних глин швидко розпадається.

Дрібні піски і глинисті грунти, крім того, при промерзанні можуть спучуватися, що приводить до нерівномірного осідання фундаментів і до деформацій стенів. Тому при визначенні глибини заставляння фундаменту поважно враховувати рівень зимового промерзання грунтів. Спостереження за глибиною промерзання грунтів ведуть станції метеорологічної служби. На підставі багатолітніх спостережень складена «Схематична карта нормативних глибин промерзання суглинних грунтів». У відповідності про цією картою найбільша глибина промерзання грунтів на Украї­не складає близько 100 см, а в південних і західних областях не більше 60 див.

Знаючи рівень грунтових вод і глибину промерзання грунтів, можна визначити і глибину заставляння фундаментів. Так, якщо рівень грунтових вод в період промерзання грунтів розміщений нижче за розрахункову глибину промерзання більш ніж на 2 м, то для дрібних пісків, а також глинистих грунтів твердої консистенції глибину заставляння фундаментів від по­верхні землі можна прийняти незалежно від глибини промер­зання. За таких умов грунти не витріскуватимуться при замер­занні, бо в промерзшому шарі немає надлишкової води і він не зволожується за рахунок капілярного піднімання води.

При рівні грунтових вод нижче за розрахункову глибину промер­зання до 2 м глибина заставляння фундаментів для дрібних піщаних, а також глинистих грунтів пластичної і текучої консистенції приймається не менш розрахункової глибини промерзання.

Мінімальне ж заглиблення підошви фундаменту від рівня землі в підставі, складеній сухими дрібними і крупними пісками, а також глинистими грунтами твердої консистенції повинно складати 0,7 м, а насиченими водою дрібними пісками, глинистими грунтами пластичної консистен­ції і лісовидними суглинками просадчиків — 1,0 м. Міні­мальноє заглиблення підошви фундаментів стенів підвалу від його підлоги приймається 0,5 м.

По своїй конструкції фундаменти бувають стрічкові (суцільні по всій довжині стіни) і стовпчасті, такі, що складаються з окремих стовпів.

Стрічкові фундаменти владнують переважно під будинки з кам’яними, цегельними, бетонними і самановими сті­нами. Вони міцні, надійні, але матеріалоємкі, особливо при будівництві будинку на пучинистих грунтах. Тому такі фун­даменти доцільно владнувати при неглибокому їх заложе­нии і для будинків з підвалами. Розрізняють стрічкові фундамен­ти з бутової кладки і бутобетонні. Для кладки зазвичай використовують крупний булижник, рваний постелистий камінь і камінь-плитняк (вапняк, піщаник, гранує, базальт і щільний черепашник).

При зведенні фундаментів з бутової кладки з використанням каменів неправильної форми, так званого рваного буту, їх ширина повинна складати не менше 500 мм і бути на 50—100 мм більше товщини стенів. При заглибленні фундаментів до 1,0 м-коду в слабких грунтах ця різниця збільшується до 200—250 мм.
а — під зовнішню стіну;
б — під внутрішню стіну в міцних грунтах;
в — під внутрішню стіну в слабких грунтах;
1 — гідроізоляція;
2 — утеплююче відсипання з шлаку або керамзиту;
3 — рівень чистої підлоги;
4 — грунтова або піщана подушка при глибокому заляганні шару, що несе;
5 — отмостка;
6 — рівень землі;
7 — грунтова підсипає;
8 — глинобитна підготовка
Міцні, надійні, довговічні і бутобетонні фундаменти. Для їх кладки застосовуються дрібні булижники, щебінь, гравій і бій добре обпаленої глиняної цеглини. Пристрій цих фундаментів менш трудомістко, чим з бутової кладки, але для них потрібна велика витрата цементу. Товщина фундаментів і стенів підвалів приймається не менше 350 мм. Бутобетонниє фундаменти застосовуються для будівництва одно- і двоповерхових житлових будинків практично на будь-яких підставах.
У тих районах, де родовища каменя невеликі (Полтавська, Сумська, Чернігівська області), фундамен­ти владнують з грунтоцементних сумішей, для приготування яких застосовують місцеві суглинки і цемент в співвідношенні 1,5:1,0. Такі фундаменти досить міцні і обходяться в два-три рази дешевше, ніж бутові і бутобетонні. Але застосовувати їх можна лише в сухих грунтах, де рівень грунтових вод знаходиться нижчим 2 м-коди від поверхні.
Якщо ж підставою є не суглинки, а крупнозернис­тий пісок, під одноповерхові будівлі на непучиннстих грунтах з низьким рівнем грунтових вод (на 0,5—1,0 м-кодів нижче за розрахунковий рівень заставляння фундаменту) можна зводити піщані фун­даменти. При цьому потрібно забезпечити хороший поверхневий водовідвід.
Стовпчасті фундаменти на відміну від стрічкових в основному владнують під будівлі з каркасними стінами і в тих випадках, коли потрібне глибоке їх заставляння (при високому рівні, грунтових вод і значному зимовому промерзанні пучинистих грунтів).

Стовпчастий фундамент:
а — план фундаменту;
б — сечение по цоколю;
1 — бутовий стовп;
2 — зазор 50 ним;
3 — отмостка;
4 — гідроізоляція;
5 — рядова перемичка;
6 — обаполок
Стовпи ставлять в кутах будинку і в місцях пересічень стенів, під стійками каркаса, важкими або несучими простінками, прогонами, балками і в інших місцях зосередженого навантаження.
Довговічнішими, є стовпчасті фундаменти з бутового каменя, бетону, добре обпаленої або перепаленої цеглини, так званого железняка. З бутового каменя стовпи роблять розмірами 600X600 мм, з цеглини — 510X510 мм, а з бетону і бутобетона — 400X400 мм. Відстань між ними не повинна перевищувати 2,0—2,5 м.
Для того, що спирається стенів на стовпи по ним владнують фундаментні балки, так звані рядові перемички. Висота фундаментної балки має бути не менше ‘/4 її прольоту (приблизно 4 ряди цегельної кладки). Кладку фундаментної балки ведуть з добірної цілої добре обпаленої цеглини марки 75 на розчині марки 50 при прольоті перемички 2,0 м-кодів і на розчині марки 25 при прольоті перемички до 1,75 м.
Під нижній ряд кладки щоб уникнути випадання цеглини і для сприйняття розтягуючих зусиль укладають арматуру з круглої сталі діаметром 5 мм і більше з розрахунку не менше одного стрижня на кожних 130 мм ширини фундаментної балки. Низ її розташовують на 400—500 мм нижче за поверхню землі. Між балкою і піщаною засипкою залишають зазор 50—70 мм, щоб не допустити її деформації при пученні.
З метою економії каменя і терпких матеріалів при зало­женні стрічкових і стовпчастих фундаментів в сухих грунтах на глибину понад 0,7 м-коду владнують піщані подушки заввишки, що не перевищує половини висоти фундаментів. Для подушок використовують крупний пісок.
При ритті траншей і ям під фундаменти поважно не порушити міцності їх стінок. Форма траншеї залежить від її глибини і вигляду грунту. У зв’язних грунтах на відміну від сипких за відсутності грунтових вод стінки траншеї роблять верти­кальними, використовуючи їх як опалубку. Глибина траншей з вертикальними стінками не повинна перевищувати в піщаних і гравелистих грунтах 1,0, в супісках — 1,25, в суглинках і гли­нах — 1,5 м.
Траншеї в зв’язних грунтах, глибше вказаних розмірів, в сипких будь-якої глибини, повинні розроблятися з відкосами. При великій їх крутості стінки траншеї укріалюють стійками, щитами і розпірками з підручних матеріалів (жердини, підтоварник або обаполок).
Для стовпчастих фундаментів відривають ями прямокутної або круглої форми. Останні економічніші, оскільки майже при тому ж майдані дна мають менший об’єм. Глибина ям така ж, як і траншей.
Траншеї і ями під фундаменти мають бути убезпечені від стоку в них поверхневих вод шляхом планування приле­глої території, викиду грунту на нагірну сторону, пристрої канав і валів з нагірного боку і так далі
Риття траншей потрібно починати з найнижчої відмітки. За наявності грунтових вод розробку траншей закінчують перш за все в місцях їх найбільшого заглиблення. Для вибірки води владнують водовідвідні канави або захищені приямки.
Перебір грунту нижче за проектні відмітки заставляння фунда­ментів не допускається. Місця випадкового перебору мають бути або засипані піском, щебенем або гравієм і ретельно закріплені, або заповнені кам’яною або бетонною кладкою.
Щоб уникнути обвалів укосів і розмокання підстав траншей під дією атмосферних опадів не рекомендується залишати їх на тривалий термін відкритими.
Якщо закладку фундаментів не можна почати відразу після закінчення земляних робіт, то грунт в траншеях не добирають до про­ектних відміток на 100—150 мм. Це оберігає траншеї від розмокання і розпушування грунту. Зачищають їх безпосередньо перед закладкою фундаменту. Якщо в траншеї попала вода, її разом з розрідженим грунтом видаляють.
Для безпечного ведення робіт по пристрою фундаментів через траншеї слід укласти міцні містки з поручнями.
Закладати фундаменти слід відразу після уривки тран­шей і ям з самих нижніх ділянок. У траншеях з вертикальни­ми стінками, виритих в грунтах всіх видів, окрім лесовидних суглинків, стрічкові фундаменти з бутової кладки можна владнувати способом «під затоку». Для цього на дно траншеї укладають досуха з їх стінками ряд каменів заввишки 150—200 мм, заповнюють порожнечі між ними щебенем, трамбують і заливають рідким цементно-глиняним, вапняним або це­ментним розчином. Подальші ряди укладають так само, але без трамбування.
У траншеях з похилими стінками фундамент з бутової кладки владнують «під лопатку». В цьому випадку для кожного ряду кладки камені підбирають по висоті. Зовнішні ряди клад­ки (версти) викладають з більших постелистого каміння. Проміжок між верстами (забутка) заповнюють дрібним каменем на такому ж розчині, як і при пристрої фундамен­тів «під затоку». Кладку ведуть обов’язково з перев’язкою швів.
Бутові фундаменти в траншеях з вертикальними стінками, відритими в піщаних грунтах, можуть бути влаштовані без опалуб­ки. В цьому випадку для запобігання осипанню грунту при виробництві робіт доцільно закривати бічні стінки траншей шматками толі, руберойду або пергаміну.
У траншеях, відритих в глинистих грунтах, встановлюють опалубку. Щити опалубки у міру тверднення кладки можна пе­реставляти як по вертикалі (при пошаровому бетонуванні за всією площею фундаментів), так і по горизонталі (при бетонуванні окремими ділянками на всю висоту).
Для полегшення тієї, що розпалубила робочі поверхні щитів опа­лубки (особливо переставний) перед бетонуванням покривають вапняним або глиняним молоком. Нестроганиє поверхні щитів закривають поліетиленовою плівкою, толем або рубе­роідом.
На відміну від бутових фундаментів, в яких кожен ка­мінь підібраний за розміром і укладений на розчині, в бутобетонних фундаментах камені пошарово втоплюють в бетон без сортування і перев’язок швів. При перерві в бетонуванні більше 6 ч верхній ряд каменів заливають бетоном лише на половину їх висоти. Склад бетонів і розчинів також можна підібрати по спеціальних таблицях. Розчин потрібно готувати такій пластичності, щоб в нього вільно (без трамбування) втоплювались камені.
Распалублівать фундаменти можна не раніше, чим через тиждень. У жарку погоду свіжоукладений бутобетон слідує убезпечити від висихання: накрити рогожками, мішковиною і поли­вати водою.
Пристрій фундаментів з грунтоцементных сумішей має свої особливості. Спочатку готують суміш, що складається з 60 % суглинку і 40 % цементу. Компоненти розмішують у воді. На 1 м3 суміші потрібно від 120 до 180 кг цементу марки 400. Ретельно перемішують компоненти, при нагоді за допомогою бетономішалки.
При приготуванні грунтоцементної суміші контролюють її вологість. Суміш можна вважати готовою, якщо при стискуванні в руці вона не розсиплеться і не залишить слідів на долоні.
Потім грунтоцементную суміш укладають в траншею шарами 200 мм і ущільнюють важкою трамбівкою так, щоб товщина шару зменшилася більш ніж на половину. Фундаменти з грунтоцементу витримують при систематичному зволоженні 15—20 днів. Після цього можна приступати до подальших будівельних робіт.
При пристрої фундаментів з грубозернистого піску його укладають шарами 150—200 мм і кожен шар поливають водою. Верх піщаного фундаменту (не доходячи 250—300 мм до планувальної відмітки) укладають з щебеня, гравію або цегельного бою на розчині з пошаровим трамбуванням.
Стовпчасті фундаменти влаштовуються так само, як і стрічкові. Для зменшення тиску на слабкі грунти фундаменти, особливо стовпчасті, розширюють в нижній частині, роблячи уступи заввишки не менше двох рядів кладки і складової залежно від розмірів каменя 350—600 мм.
Мінімальне відношення висоти уступів до їх ширини для фундаментів з бутового каменя при використанні розчину марки 10 і 25 повинно складати 1,5, а марки 50—1,25. Відношення 1,25 слід приймати і для фундаментів з бутобетона із застосуванням бетону марки 100.
Щоб зменшити ширину підошви і глибину заставляння фундаментів, під ними можна владнувати подушку з піску або піску з щебенем з пошаровим ущільненням.